Як ви справляєтесь з відчуттям самотності?

Я була у стосунках та ми жили разом 5 років. Я звикла до щоденної підтримки, фізичної та моральної. Звикла до сумісного побуту, планування життя, подорожей, до спілкування протягом дня про дрібниці та розмови по душам ввечері. І зараз я живу сама, з собакою. В мене є подруги, є робота та підробіток, я ходжу до басейну, планую відвідати пару концертів в найближчому майбутньому. Встановлений тіндер, але поки що немає бажання ходити на побачення. Відчуття - що усі люди навколо не розуміють мене так, як розумів мій хлопець. Ніхто не знає мене так, ні з ким я не можу так поговорити. Всі чужі, а він був рідним. І так хочеться відчувати це почуття «рідності» з кимось, розділяти з кимось своє життя.

З хлопцем ми розійшлись з моєї ініціативи та повертати стосунки я не хочу. Є розуміння, що як би нам класно не було, є декілька важливих моментів, з якими я точно не хочу миритись. Ніхто нікому не зраджував, просто окрім гарних моментів є те, що мені не підходить.

Можливо хтось проживав схожий досвід? Хочеться послухати ваші поради та історії! Коли мене це відчуття самотності?) коли я вже буду ним насолоджуватися?)

Я розумію, що звучить як проблема на рівному місці, але дуже прошу не обесцінювати мої почуття. Якщо вам здаються мої почуття смішними, дивними чи ще щось, я це розумію, але прошу не писати про це, не хочу хейту.